Молоді про українських письменників: Борис Олійник - камертон нації

 До 85-річчя від дня народження Бориса Олійника, класика української літератури, політичного і громадського діяча.

Борис Ілліч Олі́йник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка, Полтавська область. Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Шевченківського держуніверситету, який закінчив у 1958 році. У 1958 році працював завідуючим відділу республіканської газети “Молодь України”. З 1962 по 1973 рік працював в журналі “Ранок”. Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу “Дніпро” та старшим редактором видавництва “Дніпро”. З 1971 по 1974 рік – заступник голови правління Спілки письменників України. З 1974 по 1991 рік – завідувач відділу, член редколегії журналу “Вітчизна”. З 1976 по 1991 рік – Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС. У 1999 році Голова Комітету з Державних премій України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України. Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу – побував в зоні Югославської трагедії, був проти ембарго Сербії, бував у “гарячих точках” Боснії-Герцоговини, під час перебування в Сербії потрапив під бомбардування натівців. Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т.Г.Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого заміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання “Почесний громадянин Канева”. Один із фундаторів Українського фонду культури, з 1987  очолює його на громадських засадах. Віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році присвоєно звання “Почесний громадянин міста Києва”. Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік — заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР). У 1980 — 1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. Депутат Верховної Ради України 1—4 скликань (1992—2006). З 1995 по 2006 рік Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 рік віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України. З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів. 5 липня 2010 року Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Помер 30 квітня 2017 року на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби.

Борис Олійник — автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат всеюгославської премії «Лицарське перо». Друкуватись почав ще в школі. Перший вірш опубліковано в 1948 році. Перша збірка його лірики — «Б'ють у крицю ковалі» (1962) — книга про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом. Творчий доробок поета нині — понад сорок книг. Найвідомішими вважаються «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотний круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988).

                                   

                                                                       

Про поетів

Пробачайте поетам

Дивацтва незлі:

Небагато поетів

Живе на землі.

Вони в муках по світу

Шукають слова,

Хоч не кожному папороть

Квіт розкрива.

Дивна доля поетів

Блукає в житах:

Умирають поети,

Бува, за життя.

Спробуй визнач напевне

Поетову путь:

Адже часом поети

Й по смерті живуть.

Обережне міщанство

Здаля їх мина.

Їм приписують з лишком

Жінок і вина.

Дипломований фізик

Хихика в жилет:

Мов, згоріла поезія

В сопляк ракет…

Все ж сховайте в портфелі

Усмішечки злі:

Небагато поетів

Живе на землі.

Умира обиватель –

Хоч верть, а хоч круть.

А поети ж, бува,

Що й по смерті живуть.

Одрокочуть ракети

Й розтануть в імлі.

А поети залишаться

На землі!