Мій час - моя вода


5-ого березня, в рамках  тижня літератури, у ДПТНЗ «Білоцерківський професійний ліцей» відбулася зустріч з поетесою, членом національної спілки письменників  України, лауреатом обласної літературної премії ім. Григорія Косинки та міської літературно-мистецької премії Ім. Нечуя – Левицького, редактором Білоцерківського книжкового видавництва «Буква» Галиною Семенівною Гай.
Галину Семенівну учням ліцею представила завідувачка бібліотеки Наталія Савич.
Вона розповіла, що  Галина Гай - автор збірок, поем і віршів: «Під корою вдаваного спокою», «Ера тонких енергій», «Доторк», «Не обминеш своїх доріг», «І вічність яблуком впаде» та  художньо-документальної повісті «Мій час, моя вода».
Галина Семенівна дуже тонко реагую на події сьогодення. Саме тому про творчість авторки А. Гай сказав: «ЇЇ поезія – це стан душі, це неспокій, безсоння і свято Духу над банальною прозою бутття».
А ще Галина Семенівна – лубляча дружина та турботлива мати, і у її родині всі творчі особистостост: чоловік Анатолій Іванович Гай – письменник, дочка Олеся – професійна художниця, син Юрій – переможець конкурсу «Нові імена України» в номінації художня проза.
 Пані Галина була головним редактором Київського обласного тому Національної книги пам`яті жертв Голодомору. За свою клопітку працю у 2008 році нагороджена орденом «За заслуги» III ступеня за вагомий особистий внесок у вшанування пам`яті жертв геноциду Українського народу у зв`язку з 75-ми  роковинами Голодомору 1932-1933 років на Україні, подвижницьку діяльність, спрямовану на висвітлення правди про Голодомор.
На зустрічія письменниця  презентувала нові книги, познайомила зі своєю поезію, розповіла про себе та свою творчу родину, літературні та літературно-мистецькі зустрічі за  власною участю.
Бібліотекарю, педагогам та учням ліцею надзвичайно сподобався захід.  Письменниця подарувала бібліотеці дві свої книжки та книжку свого чоловіка А. І. Гая, а також брошури «Шевченко, як художник».










Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

Тобі, Біла Церкво, заквітчане місто, я серце своє віддаю.

Зачаровані краєвиди О. Безвербного